¬ ”крањн≥ багато чудових м≥ст, ¤к≥ пишаютьс¤ своЇю ≥стор≥Їю ≥ значними людськими постат¤ми в н≥й. « повагою ми говоримо про нашу древню столицю  ињв, ≥з задоволенн¤м розгл¤даЇмо давн≥ м≥ста та фортец≥ на «ах≥дн≥й ”крањн≥.

ј що ми знаЇмо про р≥дкий  ременчук? ўо ми можемо показати нашим гост¤м? ÷¤ публ≥кац≥¤ - спроба погл¤нути на наше м≥сто очима екскурсанта.

¬≥д вокзалу, оновленого напередодн≥ ƒн¤ м≥ста, вулиц¤ ѕершотравнева приведе до набережноњ. якби наш  ременчук  не Ђрозм≥н¤вї пТ¤ту сотню своЇњ ≥стор≥њ, то й тод≥ нам було б що показувати гост¤м м≥ста: чудовий вид, ¤кий в≥дкриваЇтьс¤ на ƒн≥про. Ќебосхил н≥би дивитьс¤ у дзеркало вод, все те зливаЇтьс¤ у безмежну блакить, з ¤коњ виринаЇ «елений остр≥в - улюблене м≥сце в≥дпочинку мешканц≥в м≥ста. ƒерева тихо шепот¤ть про спок≥й ≥ затишок. ’арактерно, що майже вс≥ кременчужани з числа опитаних  Ђ¬ ї напередодн≥ ƒн¤ м≥ста серед найвизначн≥ших його м≥сць називають ѕридн≥провський парк.

ћ≥ж тим не завжди в умиротвореному стан≥ наш≥ предки спостер≥гали з берегу за плином сивого ƒн≥пра. як св≥дчать ≥сторичн≥ дан≥,  ременчук виник у 1571 роц≥ ¤к фортец¤ на околиц≥ земель –еч≥ ѕосполитоњ (на той час вона владарювала над украњнськими земл¤ми) в≥д наб≥г≥в кримських татар. якраз з територ≥њ нин≥шнього парку починалис¤ земл¤н≥ укр≥пленн¤. ƒал≥ за м≥стом прост¤гавс¤ степ, зв≥дки чатувала небезпека. ≤ через сто рок≥в - все той же степ: за св≥дченн¤ми французького ≥нженера Ѕонплана, ¤кий склав опис украњнських земель,  ременчук був останн≥м м≥стом на ƒн≥пр≥. ќкр≥м нього, т≥ часи памТ¤таЇ х≥ба що памТ¤тка Ђ—кел¤ - гран≥тний реЇстрї (див.фото на стор. 16).

Ќин≥ ми пишаЇмось тим, що наше м≥сто Ї годувальником ѕолтавщини ≥ вс≥Їњ ”крањни, донором, бо платить податк≥в до бюджет≥в р≥зних р≥вн≥в на суму понад м≥ль¤рд гривень. ≤ весь час н≥би змагаЇмос¤ з ѕолтавою: хто в област≥ важлив≥ший? ƒиректор краЇзнавчого музею јлла √айшинська пор≥внюЇ стосунки  ременчука ≥ ѕолтави ≥ стосунками двох рос≥йських столиць - ћоскви ≥ ѕетербурга.

Ќин≥шн≥й обласний центр пишаЇтьс¤ своњм старшинством пор≥вн¤но з нами. ћ≥ж тим, ¤кщо рахувати не в≥д перших письмових згадок (нин≥ за цими даними встановлено в≥к  ременчука), а в≥д знайдених предмет≥в побуту з перших поселень - то, напевне, ми ще позмагаЇмось з ѕолтавою, чий черепок найдавн≥ший.  јби лише нам грош≥ на археолог≥чн≥ розкопки.

ўо стосуЇтьс¤ Ђчин≥в та ранг≥вї, то ≥сторично ми були ≥ вищ≥ за ѕолтаву, ≥ нижч≥ за √радизьк. ¬ 1765-1784 роках, за час≥в правл≥нн¤ ≥мператриц≥  атерини  ременчук був губернським центром Ќоворос≥њ, важливим торговим та промисловим м≥стом. ѕот≥м - до 1789 року - пов≥товим м≥стом, зв≥дки пов≥тов≥ установи були переведен≥ до √радизька за наказом кн¤з¤ ѕотьомк≥на. ≤снують р≥зн≥ верс≥њ щодо причин: оф≥ц≥йна -  ременчук часто потерпав в≥д повеней, неоф≥ц≥йно - м≥сто впало в немил≥сть до ѕотьомк≥на.

як ви¤вилос¤, з точки зору ≥стор≥њ попул¤рн≥ в народ≥ жарти про  ременчуцьку область - зовс≥м не жарти. ¬ п≥сл¤революц≥йн≥ 1920-1921 роки була утворена  ременчуцька губерн≥¤, а м≥сто стало њњ адм≥н≥стративним центром. ”¤в≥ть, ¤к≥ м≥ста входили до њњ складу:  „еркаси, „игирин, «олотоноша, «намТ¤нка, ќлександр≥¤, ’орол. ” краЇзнавчому музењ Ї карта губерн≥њ 1921 року. « ѕолтавою ми тод≥ не змагалис¤: ѕолтавська губерн≥¤ ≥снувала окремо.

« готелю Ђ рем≥ньї, де традиц≥йно зупин¤ютьс¤ ≥ноземн≥ гост≥, в≥дкриваЇтьс¤ вид на алењ парку ≥ не т≥льки. ѕосеред площ≥ ѕеремоги - памТ¤тник Ћен≥ну. Ђ¬ождь мирового пролетар≥атуї - це майже перше, що бачать гост≥. —аме запитанн¤ ЂЌав≥що в≥н тут стоњть?ї викликаЇ у комун≥ст≥в м≥ста гн≥в. Ѕо й нин≥ у цю постать дехто вважаЇ визначною, незважаючи на нов≥ ≥сторичн≥ оц≥нки. ўо ж, ми, кременчужани - терпим≥ люди, р≥зн≥ погл¤ди поважаЇмо. ¬ожд¤ традиц≥йно чистимо й миЇмо, коли пташки робл¤ть своњ справи... ≤ нав≥ть ≥де¤ в≥дродити ≥сторично величний ”спенський собор, ¤кий був колись окрасою цього м≥ста ≥  ременчука в ц≥лому, наштовхуЇтьс¤ на Ђв≥чнеї питанн¤: Ђ уди д≥вати вожд¤?!ї

¬ ≥ноземц≥в же - сво¤ реакц≥¤ на нашу толерантн≥сть. ¬они бачать нас кр≥зь призму у¤влень про рад¤нську ≥деолог≥ю. “ому памТ¤тник вождю ≥ наш знак до 400-р≥чч¤ з серпом та молотом дл¤ них щось на кшталт туземних ≥дол≥в. ¬≥дпов≥дним чином складаютьс¤ й у¤вленн¤ про наш≥ традиц≥њ - ≥ не дивно, бо зустр≥чають завжди Ђпо одежц≥ї. јмериканський журнал≥ст ƒжексон ћакЋоурен, ¤кий в≥дв≥дав  ременчук п≥д час останньоњ виборчоњ президентськоњ кампан≥њ, живучи в готел≥ Ђ рем≥ньї, своЇр≥дним чином розважавс¤.  ожного ранку йшов фотографуватис¤ на фон≥ памТ¤тника Ћен≥ну. «годом на початку своЇњ статт≥ в≥н написав, що  ременчук - м≥сто, де памТ¤тники комун≥зму н≥коли не були звергнут≥, згадавши, що посеред  величезноњ площ≥ височить величезний памТ¤тник Ћен≥ну.

¬ народ≥ ≥снуЇ легенда, що памТ¤тник колись ледь не п≥шов п≥д землю, а п≥д час другоњ спроби його встановленн¤ п≥д Ћен≥ним лопнув постамент. “а ми не знайшли, на жаль, тих людей, хто може цю байку п≥дтвердити або спростувати. јле цей монумент - не Їдине ви¤вленн¤ колись Ђвсенародноњ любов≥ї. ѕ≥д час монтажу Ђлику вожд¤ї на одному з будинк≥в «анасипу (це було на честь 60-р≥чч¤ ∆овтн¤) не об≥йшлос¤ без ексцес≥в. –озпов≥даЇ буд≥вельник, ¤кий встановлював той металевий проф≥ль: ЂЅув дуже сильний в≥тер ≥ дощ. ѕри монтаж≥ металевий барельЇф почало нахил¤ти, в≥н погрожував впасти. Ћише завд¤ки мистецтву кран≥вника, ¤кий поклав його на стр≥лу крана, його вдалос¤ п≥дн¤ти. “од≥ за троси вз¤лис¤ вс≥ - в≥д парторга до начальника цеху.ї

«н¤ти нин≥ барельЇф з даху майже нереально: треба знов заган¤ти висотний кран, а м≥крорайон уже забудований. ÷е той вар≥ант, де дешевше залишити все так, ¤к Ї, н≥ж ч≥пати. “е саме й з назвою вулиц≥ Ћен≥на, бо перейменуванн¤ - р≥ч дорога. (≥сторично вулиц¤ мала назву   атерининськоњ, пот≥м проспекту –еволюц≥њ ≥ лише згодом - Ћен≥на).

ћожливо, ми сам≥ соб≥ лестимо, але одн≥Їю з визначних рис м≥ста та його людей кременчужани називають гостинн≥сть. « ≥сторичними м≥сц¤ми, ¤к≥ можна показувати гост¤м, у нас напруга. («а роки в≥йни практично весь  ременчук був зруйнований. ј з уламками старовини, що залишилис¤, не завжди хот≥лос¤ возитис¤. “ож ≥ будувалис¤ Ђз нул¤ї, нехтуючи традиц≥њ, чим небезп≥дставно тепер дор≥кають ≥сторики.) «ате не бракуЇ бар≥в, кафе та ресторан≥в. ” принцип≥, за цим фактором теж можна судити про м≥сто та його людей: вм≥ють в≥дпочивати ≥ мають на це грошики.

ўо ж, вм≥нн¤ в≥дпочивати закладалос¤ ще в давн≥ часи. ≤сторики знайшли ц≥каву згадку про  ременчук в одному з лист≥в √огол¤: ЂЌедавно только воротилс¤ из  ременчуга, где также была ¤рмонка и где более всего ¤ промоталс¤ на вина и закуски...ї ¬о≥стину торгове м≥сто! ј ¤к воно приймало ≥мператрицю  атерину! „итаючи ≥сторичн≥ св≥дченн¤, мимовол≥ пор≥внюЇш з нашими часами, коли напередодн≥ ур¤дових в≥зит≥в посп≥хом ремонтують дороги, все, що можна, фарбують та чепур¤ть. ўо ж, показуха (а може њњ теж сл≥д сприймати ¤к вид гостинност≥?), ви¤вл¤Їтьс¤, була завжди. ÷≥каво, що, готуючись до в≥зиту ≥мператриц≥, на спорудженн¤ мост≥в ≥ гаток ( ременчук був заболоченим) з громад¤н з≥брали п≥втори тис¤ч≥ карбованц≥в.  упц≥ платили в≥д 1 до 30 карбованц≥в, а прост≥ мешканц≥ - по 10-20 коп≥йок. ќкр≥м цього  дл¤ ≥мператриц≥ спец≥ально збудували деревТ¤ний палац ≥ перетворили дику д≥брову на шикарний ландшафтний парк з≥ ставком та оранжереЇю. Ќин≥ це здичав≥лий м≥ський сад, ¤кий, на жаль, жоден з респондент≥в Ђ¬ ї не назвав ¤к визначне м≥сце, куди не соромно запросити гостей...