- Ну, мабуть не тільки зараз, а вже давно... А починалося все з дитячої мрії займатися чимось таким видатним і яскравим. І всі освіти, яких я набував - починаючи з музичної школи і закінчуючи вищими навчальними закладами - знадобилися мені у житті. Потихеньку викарбовувалося, чим саме я хочу займатися. У 18 років мені прийшло в голову, що без мене телебачення не може бути. Ось щось так ніби бахнуло! Я зібрався і поїхав з Вінниці до Києва. Закінчив університет, а вже навчаючись на другому курсі працював на телебаченні. Ми тоді створювали «Українські телевізійні новини».

- То була програма «Вечірній вісник» з Ігорем Сторожуком, який зараз - прес-секретар Володимира Литвина. Я вважаю, що це - мій перший учитель, хоча він теж - молода людина. Але так склалося. Я йому дуже вдячний. Перший ефір пам’ятаю прекрасно: я тоді готував міжнародні новини в його програмі, на три хвилини. Хвилювався страшенно! Але нічого, все відбулося.

- Знаєте, як колись говорили досвідчені оператори тому, хто перший раз приходив? «Ви подумайте, що там сидить людина, котрій ви довіряєте і з якою розмовляєте», - зараз так не кажуть, а тоді казали. Я уявив, що там мама, і все пройшло якось спокійно. Хвилювання було внутрішнє. Але я навчився заспокоюватися, принаймні зовні.

- Мені сподобалося, як ви поставили запитання. Бо до останнього часу амбітні люди вважалися особами з якоюсь ненормальною психікою. Колись цим словом сварили. А коли в Америці працюєш, то видно одразу, що без амбіцій ти нічого не досягнеш. Моя реальна журналістська школа була там. У Сполучених Штатах я працював достатньо довго, і без амбіцій там абсолютно неможливо в житті. Бо якщо ти сам за себе не думаєш, то ніхто не подумає про тебе. Звичайно, що все повинно бути у якихось рамках стосунків з людьми, навколишнім світом, пристойностей; треба намагатися  людей не ображати, не ходити «по трупах», як то кажуть. Але разом із тим ти повинен розуміти, що перед тобою - мета, і треба намагатися її досягти. Я собі не говорю, що я найбільш розумний - ні в якому разі. Є мільйони людей, розумніших за мене, в яких є чому навчитися. Але всі знання я використовую для того, щоб фахово, професійно робити свою роботу. Дуже не люблю лінивих і непрофесіоналів. З ними я сварюся. Можливо тому в Києві є люди, які говорять, що я у вічі можу крикнути, «гавкнути»...Але якщо людина не хоче працювати, навіть за гроші, -  вона зі мною працювати не буде. Вона буде звільнена одразу.

- Я сприймаю всіх абсолютно, не розділяю на кращих і гірших. Кожен робить свою роботу так, як може робити. Не хочу давати оцінок. Дай Боже кожному роботу і можливість заробляти гроші. Як він це робить - то вже інша справа. А говорити, хто перший номер, хто другий, хто третій - не буду. Чим вимірювати: автомобілями, хатами, квартирами, кількістю виходів у ефір? А стосунки підтримую переважно з політичною журналістською братією. Товаришую з журналістами-«спортсменами», з іншими (зараз багато прийшло молоді). Всі, хто є, як в нас кажуть «зірки» - ми всі приблизно одного віку і приблизно разом прийшли на телебачення - на початку 90-х років. Це така собі тусовка. Ми не зустрічаємось, але, в принципі, спілкуємось.

- Якби не вистачало, я  б цією роботою не займався. Я розумію, що родина хотіла б більше уваги. Але ж я не можу сидіти вдома! Треба ж родину і годувати... Ще є мама, слава Богу, є родичі, які звертаються по допомогу...А мені самому подобається мандрувати. Я не можу сидіти на місці. Якщо я не буду мандрувати в «Країні on line», я літатиму у відрядження з якимись делегаціями, щось собі придумуватиму, буду рухатись!

- У мене дружина і син, якому чотири з половиною роки. Вони дуже не люблять публічності. Та й я не великий любитель «тусуватися», у нічні клуби не ходжу. Окремо ми взагалі нікуди не ходимо. Вони такі не публічні люди, але, дякувати Богу, що вони є.

- Я намагаюся на вулиці маскуватися. Темні окуляри, якась кепочка, шапочка, насунута на очі. Хто прискіпується - той впізнає. А так, взагалі, нічого...

- Про стабільність у житті для всіх. Якщо в усіх буде стабільність, то буде й в мене. Я - типовий Телець: частково лінивий, частково такий, що любить працювати. Але я - професіонал і вважаю, якщо отримуєш за роботу гроші, то ти повинен їх відробляти.

- Так, я не важкий на підйом. Хоча, коли нічого робити, можу лежати на дивані і дивитись телевізор.

- Ну, я маю на увазі як дивитися телевізор - кіно якесь... Новини набридають, а кіно - ні.

- Троянди! Я кажу про підприємство, яке їх вирощує. Це - взагалі щось надзвичайне.